За кілька довгих місяців після того, як він вибирав, які пісні звучатимуть на його власному похороні, хто з гостей прийде їх почути, хто понесе його труну в церкву і де цю труну буде віддано землі, Джо Ґаллаґер сидить зі своїм героєм і другом Роберто Дюраном у розкішному готелі в Бангкоку й ділить із ним десерт.
Таке тепер життя британського тренера.
Перемігши рак четвертої стадії, Ґаллахер прибув на конгрес WBC, щоб отримати нагороду за життєві досягнення - нагороду, яку, як розуміє 57-річний фахівець, йому значною мірою вручають тому, що він узагалі живий.
"Мені важко звикнути до того, що люди зі мною такі добрі", - сміється Галлахер. Тренер давно відомий тим, що воював із промоутерами, пресою і санкціонуючими організаціями - виключно в інтересах своїх боксерів. Природно, на шляху він багатьом наступив на мозоль. Але вся індустрія раділа, коли Галлахер, як і обіцяв, переміг смертельно небезпечну хворобу.
"Чесно кажучи, від цього тепла і цієї доброти моє серце реально тане", - продовжує він. - "Те, як про мене піклувалися вчора... у нас був прийом на коктейльній вечірці біля басейну, мені винесли величезний торт до дня народження, були свічки, мені співали "Happy Birthday". І я такий: вау. Маурісіо [Сулейман] і вся команда WBC просто чудові".
Протягом виснажливих 12 місяців боротьби за життя, коли рак вражав кишківник і печінку, Галлахер, принаймні зовні, залишався разюче позитивним. Але ж і за лаштунками мали згущуватися хмари. Чи втрачав він коли-небудь хватку, чи відпускав надію, нехай навіть на мить?
"Ні, не сказав би", - відповідає він. - "Я не дозволяв собі [негатив]; я не хотів впускати його; я не хотів, щоб мій мозок взагалі прокручував можливі ускладнення. Але мені все ж довелося пройти через процес підготовки до похорону. Заповіти, всі ці речі. Які пісні гратимуть, хто буде говорити, де мене поховають. Ось це було важко".