Вічним наставником Джо Галлахера залишається Філ Мартін - тренер, який помер від раку в травні 1994 року, всього за кілька місяців після постановки діагнозу. Минулого року вже самому Галлахеру - найвідомішому британському тренеру, довелося боротися з раком товстого кишківника і печінки.
"Я завжди розумів, наскільки це агресивна хвороба і як швидко все може розвиватися, - пояснює Галлахер. - Це завжди в голові сиділо десь на задньому плані, але я не дозволяв собі про це думати. Коли я прийшов в онкоцентр Christie's і мені дали брошури, я просто склав їх у пакети, поставив на сходах. Я не хотів, щоб по дому валялися нагадування. Я просто ще глибше занурився в роботу - більше боїв, більше боксерів, більше дат. Я думав: "Ну, я капітан власного корабля, і я повинен вести за собою особистим прикладом".
"Рак", - я завжди думав, - "та пішов ти на хрін. Я тебе поб'ю. Я тебе, блядь, розмажу". Із цим у мене проблем не було. Проблемою були маленькі битви по дорозі: твоя гордість, твоє почуття власної гідності - походи в лікарню, обстеження, колоноскопії, коли тобі кажуть перевернутися і знову засовують палець у дупу. А потім, коли ти лежиш у палаті о другій годині ночі і думаєш, що просто пускаєш гази, а насправді - ні, і тобі доводиться кликати медсестру, щоб вона допомогла поміняти простирадла і таке інше. Ось це були ті моменти, коли думаєш: "Ебать..." - особливо якщо ти звик вважати себе сильним, гордим, найкращим. Саме це і було з тебе здерто".
За кілька років до діагнозу Галлахер вперто уникав повноцінного візиту до лікарів. Він почувався у формі. Не було симптомів, не було причин звертатися по допомогу. Лише після того, як його вмовили пройти те, що він сам називає "повним техоглядом організму", і взяли аналіз калу, було виявлено рак. Для Галлахера запис на це обстеження став моментом істини.
"Я часто думаю: якби я тоді, в тому поспіху, не схопив телефон і не подзвонив - у який момент цього року в мене б прорвало кишечник? - каже він. - Потрапив би я тоді в лікарню, подивився б на можливі варіанти лікування - і що далі? Пісочний годинник. Його перевернули. Ось стільки тобі й залишилося... Я назавжди буду вдячний одному-двом людям поруч зі мною, які буквально примусили й дотиснули мене піти й зробити це обстеження саме тоді. Тому що на момент постановки діагнозу пухлина була величезною; вона пробила задню стінку кишківника і дала метастази в печінку. У мене не було жодних ознак".
Висновок з історії Галлахера очевидний: регулярно перевіряйтеся. Але бокс - і та сила, з якою він утримує людей у своїй орбіті, - стає в цій розповіді героєм, який поступається хіба що самому Галлахеру. Після чергового курсу лікування наприкінці минулого літа тренер зрозумів, що в нього є лише шість тижнів, щоб привести себе до форми перед поїздкою до Лас-Вегаса. Одному з його боксерів, перспективному найлегшій вазі Майкі Таллону, потрібен був він у кутку - і Галлахер навіть не розглядав варіант підвести його.
"Я ходив колами навколо кварталу, а наступного дня просто вирубувався, - згадує він. - Був у залі, але не міг кричати, бо вся енергія була висмоктана. Хлопці бачили, як мені не вистачає дихання. Я, звісно, робив дурниці, але просто гнав себе вперед: ходив у кисневі камери, приймав вітамін C, вітамін D, B12 - усе, аби переконатися, що я сяду в той літак заради Майкі Таллона. І я думаю, що бокс, як і завжди, дав мені місце, де я мав бути. Це було щось у щоденнику, замість того щоб сидіти вдома і варитися в цьому. Було відчуття, що мені потрібно кудись іти, що я все ще маю робити свою роботу. І саме бокс допоміг мені пройти через той період".
А той період, між іншим, закінчився всього три місяці тому. Усе могло скластися зовсім інакше - і це особливо гостро вдарило по Ґаллахеру в той момент, коли в Таїланді під час церемонії нагородження від WBC у залі запанувала тиша та на великих екранах показали обличчя тих, хто пішов із життя у 2025 році.
"Я цілком міг опинитися там, - каже він. - Чесно кажучи, про це навіть страшно думати, але водночас ти не можеш не думати про це. Так, я по-справжньому благословенний. І тепер я повинен по максимуму використовувати все, що у мене є".