У червні 2025 року Фабіо Вордлі зазнав серйозних проблем у бою з Джастісом Хуні. Він безнадійно програвав австралійцю за очками, але в 10-му раунді пробив один із найпотужніших правих ударів цього року і перевернув усе з ніг на голову.
Однак той бій показав, що Вордлі можна переграти за очками - попри те, що він зумів завдати вирішального удару. Відтоді йому довелося виконати чимало роботи разом із тренером Беном Девісоном.
"Так, у нас було трохи часу, щоб попрацювати над тонкощами мого стилю, - каже Вордлі. - Розумію, що бій із Джастісом Хуні, якщо чесно, був далеко не найкращою ніччю. Так, я витягнув перемогу наприкінці, і це сама по собі чудова якість - вміти знаходити вихід. Але є деталі, які нам потрібно поліпшити, і я це прекрасно розумію, відкритий до цього.
Цей бій дав мені багато домашньої роботи, змусив задуматися, подивитися на себе, на те, що я роблю. Але все це - на краще. Якби все пройшло гладко, я, може, і не звернув би уваги на свої помилки, не став би щось змінювати. А так - підходжу до бою з Джозефом Паркером більш усвідомленим, бачачи, де і що потрібно поправити. Тож і з того поєдинку можна винести масу плюсів.
Напевно, дивно це звучить, коли у тебе за плечима близько двадцяти боїв, але я все ще вчуся прямо по ходу справи, тому що, якщо порахувати, у мене всього 24 бої в житті - це вся моя боксерська історія. У Джозефа Паркера - понад сорок професійних поєдинків, плюс скількись аматорських, плюс весь інший досвід. Так що так, я все ще вчуся, все ще розбираюся, але, якщо чесно, непогано у мене виходить".
Це, мабуть, м'яко сказано. У 2024 році Вордлі видав бій-претендент на звання "поєдинку року" проти Фрейзера Кларка, а потім убив його в першому ж раунді в реванші. Потім був Хуні. З урахуванням його бекграунду, Вордлі взагалі не мав би перемагати в жодному з цих трьох боїв - і сам прекрасно розуміє, що за всіма прогнозами на його місці мали бути інші.
- Думаю, слово "несподівано" - це справедливо, - сказав він, коли його попросили оцінити свій прогрес порівняно з конкурентами.
- Уже багато боїв поспіль люди твердять: "Ось це вже занадто великий крок, цей суперник занадто хороший", або "цей, мовляв, володіє такими-то навичками, які йому не здолати". Так що так, думаю, мій шлях дивізіоном вийшов дещо несподіваним. І, треба сказати, момент вдалий - Джошуа, Ф'юрі, навіть Усик - усім уже під сорок, усі на вильоті, скажімо так. Не обов'язково в частині майстерності, але вік своє бере - вони підходять до кінця шляху. Це залишає вакуум, особливо в британській суперважкій вазі, і з'являється можливість для когось заявити: "Я тут, я той самий хлопець, і я кидаю виклик".