Хоча британець Кона Вокер ніколи не був джорніменом - навіть близько, але певний час його дійсно сприймали як "прохідняк". Хорошого суперника, без сумнівів, але все ж прохідного. Поразки від Льюїса Крокера, Кейна Гарднера та Семюела Антві слугували цьому доказом - незалежно від того, наскільки конкурентоспроможним Вокер виглядав у ринзі.
Остання з цих поразок - від Крокера в червні 2024 року - стала для Вокера свого роду переломним моментом. Незважаючи на те, що він дав ірландцеві дуже важкий бій і вважав, що заслуговував на перемогу, ця поразка зачепила його сильніше за інші. Можливо, тому що Вокер уже розумів: він реально додає, і тепер йому не вистачало лише того, щоб результати почали відображати цей прогрес.
"Програвати - це жахливо, - сказав він. - Я переможець. Я люблю перемагати. Я все життя був у змаганні: грав у регбі на високому рівні, а тепер заробляю боксом. Але поразки - це частина шляху. Це неприємно, але з цим потрібно справлятися - усім нам. Головне - як ти реагуєш на поразку. Я завжди намагаюся зрозуміти, де помилився, і стати кращим - як людина і як боксер. У той день, коли ти перестаєш вчитися, напевно, і варто вішати рукавички на цвях".
Після поразки від Крокера Вокер знову зібрався і повернувся на переможну стежку. Спочатку він виграв рішенням суддів у Льюїса Рітсона, а потім у січні 2025 року вийшов на бій за титули чемпіона Британії та Співдружності проти Гаррі Скарффа, зупинивши його в 11-му раунді.
"Це була найкраща ніч у моїй кар'єрі, - сказав боксер із Вулверхемптона. - Коли я починав займатися боксом, я поставив собі за мету виграти титул чемпіона Британії, і втілити це в реальність - це почуття неможливо описати. Я навіть не можу підібрати слова. Якби можна було розлити це відчуття по пляшках і продавати, я був би мільйонером. Це було відчуття зовсім іншого рівня".
Така сила британського титулу, що перемога над Скарффом досі залишається для Вокера найяскравішим моментом його кар'єри. І все ж найважливішим моментом - з точки зору репутації та майбутніх можливостей - цілком може виявитися його останній бій: зупинка Пета Маккормака у фінальному раунді в Монте-Карло. Адже саме після того, як Вокер зумів сенсаційно перемогти Маккормака, боксерський світ по-справжньому стрепенувся і почав помічати його прогрес.
"Я це візуалізував і знав, що виграю", - сказав він через місяць. - "Я уявляв, як все складеться, ніч за ніччю; я був настільки впевнений. Того вечора мене не могла перемогти жодна людина. Я горів бажанням заткнути скептиків і довести Едді Хірну, Matchroom і всьому світу, що я тут не просто для кількості. Я можу битися з цими хлопцями і перемагати їх.
Я дотримувався плану на бій і був терплячим. З його обмеженим професійним досвідом мені потрібно було просто уповільнити темп, почекати момент - і я знав, що доберуся до нього. Я перебивав олімпійського срібного призера джебом і в окремих відрізках просто перебоксував його.
Щойно він пішов уперед і спробував влаштувати зі мною рубку, я зрозумів, що він мій. З цього моменту це було повільне, планомірне побиття. Чесно кажучи, все зайняло більше часу, ніж я очікував. Він міцний хлопець і відмінно підготовлений - честь йому і хвала. Він повернеться, і я впевнений, що він ще доб'ється багато чого в боксі. Але це був просто мій час".
Маккормак, для якого це був лише дев'ятий бій на професійному рингу, у підсумку, можливо, взявся за занадто важке завдання. Але це зовсім не означає, що у Вокера, переможця, все було заздалегідь розкладено по поличках, або що вирішальним фактором став виключно досвід.
"Я не хочу зводити все тільки до досвіду", - сказав Вокер, чий рекорд тепер 17-3-1 (8 КО). - "Я відчував, що того вечора я був просто найкращим боксером. Я не хочу говорити: "У нього був маленький професійний досвід, тому я його переміг, тому що він занадто рано прийняв цей бій". Я знав, що це скажуть інші після бою, тож від мене ви цього не почуєте. Я знаю, чому я його переміг, і хочу, щоб люди визнали: я був просто сильнішим як боксер".