У світі існує безліч боксерських організацій. І вже довгі роки в професійному боксі існує картель із чотирьох найважливіших організацій - WBA, WBC, IBF і WBO. Але як так вийшло, що саме ці чотири стали головними? І наскільки їхній шлях до величі був схожий чи різнився?
Багато хто знає, що першою з цієї четвірки була створена Всесвітня боксерська асоціація (WBA). Заснована вона була в 1921 році і в ті роки носила назву Національна боксерська асоціація (NBA). Незважаючи на акцент на національну приналежність до США, цей титул був найважливішим у світі, і саме NBA визначала головних чемпіонів світу. Як же так вийшло?
Значимість боксерських організацій почала формуватися шляхом легітимності та суспільного визнання чемпіонів світу. Ще в ті часи, коли бокс мав інші обриси, а поєдинки проводилися на голих кулаках, сформувалися два основні центри боксу: Новий Світ (США) і Старий Світ (Англія та інші європейські країни). І так вийшло, що до того моменту, як об'єднані поєдинки стали можливими, більшість чемпіонів осідали саме в США. Таким чином, щоб в очах громадськості боксер бачився і визнавався чемпіоном, він повинен був перемогти попереднього загальновизнаного чемпіона. І нерідко цей захід супроводжувався переїздом до Сполучених Штатів.
Насправді перша міжнародна організація, яка проводила чемпіонські поєдинки, була створена далеко не 1921 року. Ініціатива про створення першої міжнародної боксерської організації була запропонована 1911 року, а 1913-го її було створено. Ця організація - IBU. Вона була створена в Парижі і включала в себе об'єднання багатьох європейських національних боксерських комісій. Участь США та інших позаєвропейських країн була мінімальною в цій ініціативі, і тому значимість Міжнародного боксерського союзу була не найголовнішою в очах фанатів. І не варто забувати, що дві світові війни серйозно пригальмували зростання і значимість IBU. А після Другої світової війни Міжнародний боксерський союз було відтворено, але вже як Європейський боксерський союз (EBU).
Двома роками раніше, 1911 року в США було засновано Нью-Йоркську спортивну атлетичну комісію, яка легалізувала і регулювала бокс до 1917 року, аж до смерті сенатора Джорджа Фроулі - ініціатора легалізації професійного боксу. 1920 року функціонування комісії було відновлено, і відтоді Нью-Йоркська спортивна атлетична комісія аж до 1970 року займалася не тільки санкціонуванням чемпіонських поєдинків, а стала головним органом, що визначає чемпіонський статус. Тобто боксера, якого визначали чемпіоном не від боксерської організації, а від Нью-Йоркської спортивної атлетичної комісії, також вважали визнаним чемпіоном.
Але вже 1921 року монопольне становище NYSAC порушилося. Спортивні комісії 13 інших штатів США об'єдналися і створили вищезгадану Національну боксерську асоціацію. А оскільки NBA зберегла тенденцію визначення чемпіонів за старим принципом - спадкоємності, - громадськість сприймала цю організацію як таку, що коректно визначає реальних чемпіонів, як це було і раніше.
У 1962 році, через зміни в податковому законодавстві США, керівництво NBA вирішило перенести головний офіс зі США до Панами, а потім змінило назву на Всесвітню боксерську асоціацію.
Хитрість цього вчинку оцінили спортивні комісії інших регіонів світу, і Нью-Йоркська спортивна комісія спільно з EBU і спортивними комісіями 11 країн світу створили 1963 року Всесвітню боксерську раду (WBC). Попередня значущість Нью-Йоркської спортивної комісії за такої серйозної підтримки безлічі інших країн дала змогу Всесвітній боксерській раді відразу стати таким же важливим органом, як і WBA.
Так тривало до 1983 року. На щорічному з'їзді асоціації, який проходив у Пуерто-Ріко, посаду глави WBA отримав Хільберто Мендоса-старший. Американець Роберт Лі, будучи главою американського підрозділу USBA, був обурений цим і залишив асоціацію разом із більшістю інших американських співробітників, створивши Міжнародну боксерську федерацію (IBF) на фундаменті наявного USBA.
Значимість IBF стала високою досить швидко. Однією з причин стало визнання чемпіонського статусу лідеру важкої ваги в 1984 році - Ларрі Холмсу, який, будучи в конфлікті з WBC, відмовився від їхнього пояса. І до 1984 року значимість пояса IBF розглядалася вже нарівні з WBC і WBA.
А який шлях чекав WBO? А в них із визнанням і входженням до клубу рівноцінних боксерських організацій був набагато довшим і складнішим.
Чергова розбіжність у керівництві WBA - відкололася частина функціонерів, які створили Всесвітню боксерську організацію 1988 року. І хоч її шлях спочатку здавався схожим з IBF, шлях до визнання був набагато довшим.
Багато інших організацій ставили ультиматум, щоб чемпіони відмовлялися від титулу WBO. Але були й ті, хто навпаки - відмовлялися від інших титулів, але не від пояса WBO. Такі бійці стали неформальними послами WBO у світі визнання. Вони несли прапор організації, залишаючись відданими їй, і тим самим повільно та впевнено підвищували її значимість.
Приклади таких бійців:
- Оскар де ла Хойя - не отказался от титула WBO, несмотря на давление со стороны WBC.
- Дариуш Михалчевски - отказался от титула IBF, чтобы сохранить пояс WBO, защитив его 23 раза.
- Насим Хамед - доминировал в полулёгком весе, сделав пояс WBO символом своей эпохи.
- Крис Юбенк-старший - стал первым суперзвёздным чемпионом WBO во втором среднем весе, защитив титул 17 раз.
- Стив Коллинс - продолжил дело Юбенка, укрепив престиж WBO в Европе.
- Мэнни Пакьяо, Хуан Мануэль Маркес, Владимир Кличко, Томас Хёрнс, Майкл Мурер, Джонни Тапиа, Джо Кальзаге - многократные чемпионы WBO, придававшие титулу глобальную значимость.
У 1997 році Всесвітню боксерську організацію визнав Міжнародний зал слави боксу. У 2000 році Всесвітню боксерську організацію визнав WBA, у 2004 - WBC, а в 2007 - IBF. Останніми, хто визнав WBO, стала Японська спортивна комісія, яка визнала WBO та IBF лише у 2012 році.
Таким чином, шлях WBO - це шлях не адміністративного визнання, а суспільної довіри, сформованої через вірність бійців, їхню відмову від престижніших поясів заради ідеї. Це шлях, де легітимність створюється не указом, а вчинком.
-----
Андрій "Andrey Wiki" Атанасов